Краків та краківчани – неймовірні! Але хочеться якнайшвидше повернутися в Україну і відсвяткувати нашу перемогу

fot. Agata Wnuk/LoveKraków.pl
За останньою статистикою, зараз у Кракові понад 150 тисяч біженців з України. Це 150 000 доль та історій, які об’єднала сюжетною лінією війна. Це безмежна вдячність Кракову і його мешканцям за величезну допомогу і за кожну привітну посмішку.
Це безпека, комфорт, можливість жити і планувати щось назавтра.  Дві родини поділилися своїми враженнями про Краків, розповіли, як вони тут влаштувались і чи планують залишатися у Польщі. 

Анна Кібець, Київ

24 лютого, о 6 ранку, я прокинулася від вибухів, їх було дуже добре чути. Я завмерла, здається, ніколи не було так страшно. Донька теж прокинулась і почала голосно плакати. Того ж дня наші знайомі з Ірпеня забрали нас і довезли майже до кордону. Лишилась я, моя донька, наші речі і попереду ще 7 км. Це не так багато, але було дуже страшно, хоча я мала бути сильною заради дитини. Я постійно дивилася в небо, коли побачила безпілотний літальний апарат – все похололо всередині, потім хтось сказав, що то наш, але чомусь страх після цих слів не зник. Тіана (моя донька) бачучи, що я плачу, постійно повторювала, що ми впораємось і все буде добре (їй 8 років). Мені досі дуже боляче згадувати ті моменти, бо я впала духом, не змогла проявити силу, показати моїй маленькій, що мама захистить її від усього, в той момент ми ніби помінялися місцями.

З Пшемишля волонтери підвезли нас до Кракова. Тут мешкає вже приблизно 6 років мій старший брат. Він нас прихистив, пізніше знайшов для нас окреме житло. Нам комфортно, але на душі настільки погано, що нічого й не помічаємо. В Україні залишилися мої батьки, краща подруга і хрещена моєї дитини зі своєю сім’єю. Вони в Дніпропетровській області. У Кракові донька відразу ж почала ходити до школи. Їй подобається, але дуже сумує за рідною школою в Києві, за однокласниками. Можу сказати найголовніше, що люди тут доброзичливі, приємні і ми безмежно вдячні їм за підтримку. На жаль, я в такому стані, що бачитись з людьми взагалі не хочеться. Тому ні з ким не спілкуюсь, окрім брата і його сім’ї. Документи не робила ще, але планую зробити наступного тижня. Роботу шукаю онлайн, бо дитину на цілий день в школі лишити не зможу, та і в цій ситуації їй я потрібна більше, ніж раніше. Також почала вчитись на відомому сайті coursera. Тут дуже гарно, але хочеться додому. Надіюсь найближчим часом нам вдасться повернутися в Київ і відсвяткувати нашу перемогу.

Людмила Василівна, Харків

Я, моя донька та 2 онуки – харківчани, через активні бойові дії у нашому місті, були змушені покинути наш дім. Наші знайомі з Кракова запросили нас, відтак ми 10 березня приїхали на власному автомобілі сюди. У Кракові нам надали квартиру бля безкоштовного проживання. Мабуть, Краків не може не подобатись, тут багато архітектурних пам’яток, музеїв, чудове культурне місто. Мешканці Кракова дуже привітні, готові допомогти при першому зверненні до них, чи то заблукав на вулиці, чи зорієнтуватися в магазині. Подобається чистота у місті та те, як курсує громадський транспорт. Не подобається (це для нас незвично), що продуктові магазини не працюють в неділю.

Ми спілкуємося з іншими українцями. Багато наших земляків знаходяться у Кракові або у ближніх містах чи селах. Якщо вдається, то зустрічаємося, разом гуляємо містом. Через великі черги, на жаль, поки не вдалося отримати PESEL, але ми записалися на електронну чергу в маленькому місті біля Кракова на 18 квітня. Маємо надію, що нам пощастить там отримати PESEL. Ми не шукаємо тут роботу, бо віримо, що війна в Україні припиниться найближчим часом і ми зможемо повернутися на батьківщину, адже у Харкові наш дім, робота, рідні та друзі.

--------------

Краков и краковчане – невероятны! Но хочется как можно скорее вернуться в Украину и отпраздновать нашу победу

По последней статистике сейчас в Кракове более 150 тысяч беженцев из Украины. Это 150 000 судеб и историй, которые объединила сюжетной линией война. Это безграничная благодарность Кракову и его жителям за огромную помощь и за каждую приветливую улыбку. Это безопасность, комфорт, возможность жить и планировать что-нибудь «на завтра». Две семьи поделились своими впечатлениями о Кракове, рассказали, как они здесь устроились и планируют ли оставаться в Польше.

Анна Кибец, Киев

24 февраля, в 6 утра, я проснулась от взрывов, их было очень хорошо слышно. Я замерла, кажется, никогда не было так страшно. Дочь тоже проснулась и принялась громко плакать. В тот же день наши знакомые из Ирпеня забрали нас и довезли почти до границы. Осталась я, моя дочь, наши вещи и впереди еще 7 км. Это не так много, но было очень страшно, хотя я должна была быть сильной ради ребенка. Я постоянно смотрела в небо, и когда увидела беспилотный летательный аппарат – все похолодело внутри, потом кто-то сказал, что это наш, но почему страх после этих слов не исчез. Тиана (моя дочь) видя, что я плачу, постоянно повторяла, что мы справимся и все будет хорошо (ей 8 лет). Мне до сих пор очень больно вспоминать те моменты, потому что я упала духом, не смогла проявить силу, показать моей маленькой, что мама защитит ее от всего, в тот момент мы поменялись местами.

Из Пшемышля волонтеры подвезли нас в Краков. Здесь живет уже около 6 лет мой старший брат. Он нас приютил, позже нашел для нас отдельное жилье. Нам комфортно, но на душе настолько плохо, что ничего не замечаем. В Украине остались мои родители, лучшая подруга и крестная моего ребенка со своей семьей. Они находятся в Днепропетровской области.

В Кракове дочь сразу начала ходить в школу. Ей нравится, но очень скучает по родной школе в Киеве, по одноклассникам. Могу сказать самое главное, что люди здесь дружелюбны, приятны и мы безгранично благодарны им за поддержку. К сожалению, я в таком состоянии, что видеться с людьми вообще не хочется. Поэтому ни с кем не общаюсь, кроме брата и его семьи. Документы еще не делала, но планирую сделать на следующей неделе. Работу ищу онлайн, потому что ребенка на целый день в школе оставить не смогу, да и в этой ситуации я нужна ей больше, чем раньше. Также начала учиться на известном сайте coursera. Здесь очень хорошо, но хочется домой. Надеюсь, что в ближайшее время нам удастся вернуться в Киев и отпраздновать нашу победу.

Людмила Васильевна, Харьков

Я, моя дочь и 2 внука – харьковчане, из-за активных боевых действий в нашем городе, были вынуждены покинуть наш дом. Наши знакомые из Кракова пригласили нас, поэтому мы 10 марта приехали на собственном автомобиле сюда. В Кракове нам предоставили квартиру для бесплатного проживания. Пожалуй, Краков не может не нравиться, здесь много архитектурных памятников, музеев, замечательный культурный город. Жители Кракова очень приветливы, готовы помочь при первом обращении к ним, то ли заблудился на улице, то ли сориентироваться в торговом центре. Нравится чистота в городе и курсирование общественного транспорта. Не нравится (это для нас необычно), что продуктовые магазины не работают в воскресенье.

Мы общаемся с другими украинцами. Многие наши земляки находятся в Кракове или в ближних городах и селах. Если удается, то встречаемся, вместе гуляем по городу. Из-за больших очередей, к сожалению, пока не удалось получить PESEL, но мы записались на электронную очередь в маленьком городе возле Кракова на 18 апреля. Надеемся, что нам удастся там получить PESEL. Мы не ищем здесь работу, потому что верим, что война в Украине прекратится в ближайшее время и мы сможем вернуться на родину, ведь в Харькове наш дом, работа, родные и друзья.

 

comments powered by Disqus

новини

більше новин