Знана львівська мисткиня та писанкарка Дзвінка Загайська про передвеликодні традиції писанкарства, унікальність та значущість писанки.
– Писанки для мене – це традиція і творчість водночас. Починаю писати переважно за місяць до Великодня, тому це все ж можна назвати традицією. Але як для художниці, це також спосіб самовираження. Цей традиційний вид народного мистецтва все менш поширений в природньому середовищі як частина передвеликодніх звичаїв. Не хочеться, щоб він безслідно зник. Тому для мене – це ще й спосіб переосмислення традиційних форм та символів.
Ми з батьками, скільки я себе пам’ятаю, щороку писали писанки перед Великоднем. І оскільки батьки в мене художники, то це, звісно, був процес дуже творчий. Зазвичай, до нас приходило багато друзів і передвеликодній тиждень перетворювався на своєрідний фестиваль вдома. То буди переважно традиційні орнаменти з невеликими авторськими удосконаленнями, а кольорова гама залежала від якості барвника. Який барвник найкраще «брав», той і був основним. Тоді я дуже хотіла відтворити якусь з гуцульських зразків писанок, проте, і досі цього не зробила.
Зараз для мене цей процес – це час для роздумів та сповільнення, своєрідна медитація. Я працюю в традиційній восковій техніці але прийом витравлення кольору оцтом розширює спектр творчих можливостей. Завдяки цьому, можна працювати з ширшим кольоровим спектром, шукати тонально-кольорові та композиційні співвідношення. У своїй писанці я використовую традиційні символи та орнаментику, яка поширена в різних видах народної творчості. Але спосіб поєднання вже мій власний. Він співзвучний з моїми живописними роботами.
Я ніколи не зможу повторити свою ж писанку, тому кожна є унікальною. Кожне яйце різної форми, кольору, фактури. По-різному «бере» барвник, різний настрій та емоційний стан. Мені подобається ідея того, що яйце – це космологічний символ, символ Всесвіту. Бо писанка – то справді щось космічне. Сама технологія не дозволяє до останнього знати, яким буде результат. Процес затягує своєю послідовністю дій та тримає емоційну напругу від початку до кінця.
То дуже тактильний, сенсорний і в кінцевому дуже прикладний і практичний процес:), бо потім ті писанки можна посвятити на Великдень. Я часто проводжу майстер-класи, бо для мене важливо навчити якомога більше людей писати писанки. Хочеться, щоб традиція жила, бо це те, що робить нас нами, українцями. І зараз це важливо, як ніколи. Радію, коли людей також захоплює процес і кожного року вони присилають мені свої творчі результати, коли вони діляться, як навчили писати своїх друзів і рідних. У цьому теж вбачаю своєрідну свою місію.
